Андрій
Славич

Народився у селі Боберка та виріс у селі Верхні Гаї та Дрогобичі на Львівщині. Був старанним та працелюбним, захоплювався історією України та хотів стати вчителем. У дитинстві займався футболом, виборов для місцевої сільської команди не одну медаль. Навчався у Дрогобицькому фаховому коледжі нафти й газу та закінчив Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу. Згодом працював за кордоном, проте мріяв про власну справу у сфері вантажних перевезень.

З перших днів долучився  до лав 103 бригади ТРО. Згодом був поранений, але продовжив службу як водій-механік в 12 бригаді спецпризначення НГУ «Азов», де на підготовці отримав спеціальну відзнаку. Під час служби познайомився з майбутньою дружиною Анастасією, доньками Поліною та Емілією, а також писав поезію. Андрій не побачив народження свого сина Тимофія, названого на честь Сапсанового дідуся.   

Загинув від мінометного обстрілу 10 грудня 2023 року на території Серебрянського лісництва, в районі міста Кремінна на Луганщині. 

Він сидів у холодній сирій землі. Була це зима,
хуртовина розліталась по полю нестерпним потоком.
Він ніколи не відчував такого холоду у своєму житті,
і тільки думка гріла його, думка про рідний край,
про сім’ю, яку він залишив в далекому домі,
гріли теплі обійми дружини, радісний гомін маленьких дітей,
теплі мамині сльози, які не готові були його відпускати на війну…

Промінь очей засвітив яскравіше зірок уночі, коли перший раз побачив їх – наповнилось сенсом життя.