БІОГРАФІЯ
Олександр Гошилик народився 10 вересня 1995 року в місті Долина Івано-Франківської області в родині з активною громадською позицією — його батько Віктор Гошилик обіймав посаду секретаря Долинської міської ради. З дитинства вирізнявся допитливістю, любов’ю до книг і точних наук, що визначило його подальший шлях. Закінчив Український фізико-математичний ліцей Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де проявив себе як обдарований учень і активіст.
Восени 2013–2014 років долучився до Революції Гідності як студент, ставши частиною київських протестів і демонструючи громадянську мужність у юному віці. У 18 років, навесні 2014-го, пішов добровольцем до батальйону «Донбас» Національної гвардії України. Брав участь у визволенні населених пунктів на Донеччині, де швидко зарекомендував себе як надійний боєць. У серпні 2014 року потрапив в оточення під Іловайськом, але зумів вирватися з «котла», пройшовши десятки кілометрів окупованою територією разом із побратимами — цей досвід став переломним у його житті та творчості.
Повернувшись із фронту, Олександр відновив навчання на фізичному факультеті КНУ імені Тараса Шевченка, паралельно розвиваючи інтерес до літератури та інформаційних технологій. Під псевдонімом «Клятий мольфар» почав писати поезію та прозу про війну, вибір і пам’ять, публікуючи тексти в соцмережах і літературних проєктах. Працював розробником у міжнародній компанії Verbit, яка займається технологіями голосового штучного інтелекту, поєднуючи IT-фах із творчістю та волонтерством. Його вірші та есеї відображали особистий досвід бійця, осмислюючи трагедію Іловайська та відповідальність покоління перед країною.
З початком повномасштабного російського вторгнення 24 лютого 2022 року Олександр без вагань повернувся на фронт, знову в лавах Нацгвардії та батальйону «Донбас». Служив на найгарячіших ділянках Донецького напрямку, брав участь у запеклих боях, де його досвід і харизма надихали побратимів. Навіть на передовій він ділився віршами, підтримував бойових товаришів гумором і роздумами, залишаючись голосом літератури на війні.
7 жовтня 2022 року під час інтенсивних боїв поблизу Бахмута зв’язок з Олександром обірвався — він зник безвісти під ворожим вогнем. Родина, побратими та волонтери роками шукають його «живим чи мертвим», спираючись на свідчення очевидців; спільнота вважає його полеглим героєм, який вдруге «не вибрався» з пекла боїв. У Києві, в стінах його рідного ліцею КНУ, відкрили пам’ятну дошку на його честь, а в Долині та університетських колах проводять вечори пам’яті, читання його творів і меморіальні заходи. Його історія стала символом незламності — від Іловайська до Бахмута.
