Володимир
Губерук

Володимир народився в багатодітній родині в Нововолинську. Мав брата-близнюка, який помер у немовлячому віці, тож ріс єдиним хлопцем серед чотирьох сестер. Закінчив Нововолинський електромеханічний коледж за фахом електрика. Після строкової служби працював майстром дільниці в «Теплокомуненерго», начальником котельні на шахті №9, а згодом — на ремонтно-механічному заводі та підприємстві «Новосервіс».

Був майстром «із золотими руками»: вмів шити, професійно лагодив техніку та майстерно готував. Дружина Ірина згадує його як глибокого романтика, який писав поезії. Свого єдиного сина Руслана, який успадкував його спокійний характер і любов до техніки, Володимир називав своєю «зменшеною копією». Перед відправкою на фронт він встиг здійснити одну з маленьких мрій — власноруч збудував альтанку.

Попри травму руки, отриману в цивільному житті, Володимир не ухилявся від служби і в червні 2022 року став до лав ЗСУ. Служив розвідником розвідувального відділення 3-го механізованого батальйону 14-ї ОМБр імені князя Романа Великого. Отримав позивний «Технік» через свої професійні знання в електриці. Брав участь у звільненні Харківщини (Куп'янський район) під час Слобожанського контрнаступу.

Володимир загинув 27 листопада 2022 року під час виконання бойового завдання в районі селища Новоселівське на Луганщині внаслідок вибухової травми від ворожої міни. Похований на Алеї Героїв у Нововолинську. Шолом воїна родина передала до місцевого історичного музею.

Звання «Почесний громадянин Нововолинська» (посмертно).

Володимир писав вірші, які часто надсилав у листах до коханої. Його поезія була щирою та ліричною.