БІОГРАФІЯ
Микола Гаєвой народився 17 грудня 1995 року в Ужгороді, в історичному районі Горяни. Вищу освіту розпочав на історичному факультеті Ужгородського національного університету, а згодом продовжив в Українському католицькому університеті у Львові. У 2019 році вступив до аспірантури УКУ за спеціальністю “історія”, обравши темою дисертації дослідження життя та ідеологічної спадщини Ярослава Стецька — одного з провідників українського визвольного руху. Миколу вирізняли глибока ерудиція, серйозне ставлення до наукової роботи, інтелектуальна чесність, що здобули високу оцінку викладачів і колег.
У студентські роки Микола активно долучався до громадського життя. Був учасником молодіжної організації «Карпатська Січ» в Ужгороді, де проявив себе як один із найяскравіших інтелектуалів спільноти. На таборуваннях, освітніх заходах і в неформальних зустрічах він проводив лекції з історії, ініціював дискусії, рекомендував літературу. Попри слабку фізичну підготовку брав участь у всіх вишколах організації, не допускаючи до себе жодних поблажок.
Особливе місце в житті Миколи займала духовна сфера. Під час навчання в Ужгороді він познайомився з католицькими ченцями та почав відвідувати їхні зібрання. Згодом вступив на теологічне навчання у Брюховичах поблизу Львова, паралельно із навчанням в УКУ. В певний момент він серйозно розглядав можливість монашого покликання, та все ж залишився вірним історичній науці.
З початком повномасштабного вторгнення Микола Гаєвой добровільно вступив до лав ЗСУ, взявши академічну відпустку в аспірантурі. Вихований на прикладі попередньої генерації українських борців за волю, він просто не міг собі дозволити іншого. Спочатку служив у мінометному підрозділі, згодом, після навчання в Німеччині, командував артилерійською гарматою L119. У вільний від бойових дій час продовжував багато читати. Загинув 27 серпня 2024 року в бою поблизу села Мала Локня на Курщині. На його честь в Українському католицькому університеті запроваджено іменну стипендію та відкрито Центр сучасної історії. Наукову статтю з його недописаної дисертації було опубліковано у виданні “Історична правда”.
