Василь
Матійчук

Народився у 1990 році на Прикарпатті. Виховувався переважно бабусею та дідусем. Був надзвичайно цілеспрямованим: здобув фах журналіста у Київському міжнародному університеті, стажувався у США, працював у газеті «Український футбол». Попри пропозиції залишитися в Чехії, де він рік навчався в університеті міста Пльзень, Василь повернувся жити й працювати до Києва, кажучи: «Я Чехію на Київ не проміняю».

Повномасштабне вторгнення застало його в столиці. Переживши перші дні облоги Києва в метро, він твердо вирішив іти на фронт. У травні 2022 року повернувся до рідного села, щоб мобілізуватися. Став аеророзвідником у 102-й бригаді ТрО. Побратими називали його «очима батальйону» за виняткову майстерність у коригуванні вогню та знищенні ворожих цілей. Василь самотужки збирав кошти на дрони, купував та ремонтував їх, часто вкладаючи власні гроші.

Василь Матійчук загинув 8 квітня 2023 року поблизу села Малинівка на Запоріжжі внаслідок атаки ворожого дрона. Йому було 32 роки. Похований у рідному Хімчині. У 2023 році йому було присвоєно найвищу державну нагороду — звання Героя України.

«Як я не піду, то хто піде?» (слова Василя рідним перед відправкою на фронт).

«Мамо, а як ті хлопці, які загинули? Як їхні матері? Як ви так можете? Не можна так казати. Вони всі мають скорботний біль аж до кінця життя» (відповідь на прохання матері берегти себе й не йти в небезпечні місця).

«Василь навчився працювати з дронами так, що дрони ті збивав, ремонтував, і ними ж нищив ворога» (зі спогадів матері).